Неподалік міста Монастириська, у мальовничому закутку Тернопільщини, розкинулось незвичайної краси село Велеснiв. Історія Велеснева – це частка iсторiї землі української, що віками виборювала волю. Перша письмова згадка про нього датується 1454 р. Отже, село є одним із найдавніших у краï.
Велеснiв відомий і тим, що тут народився вчений iз світовим ім’ям, академік ВУАН Володимир Михайлович Гнатюк.
У 1961 році Остап Черемшинський в часописі “Вільне життя”, прочитав статтю Петра Медведика “Академік Гнатюк”, присвячену 90-річчю від дня народження вченого, що була опублікована в рубриці “Наші земляки”. Яка була проілюстрована унікальною світлиною, на якій сфотографувалися 1905 року у Львові Михайло Коцюбинський, Іван Франко і Володимир Гнатюк.
Знайомлячись із статтею, Черемшинський прочитав про те, що Володимир Гнатюк народився в селі Велесневі Монастириського району на Тернопільщині. Той день став початком великої події, Остап Черемшинський почав збирати матеріали про Володимира Гнатюка.
З 1961 року Остап Степанович розпочав листування з академіями наук України, Росії, Болгарії, Польщі, Чехо-Словаччини; архівами та науковими установами Києва, Львова, Тернополя, Праги і Братислави, Варшави і Кракова, Москви і Ленінграда, звідки потоком надходили все нові й нові унікальні та оригінальні матеріали й експонати для музею вченого у Велесневі.
Співпрацювали з організаторами музею автор першої монографії про
В.Гнатюка киянин Михайло Яценко та відомий український Гнатюкознавець із Словаччини Микола Мушинка. Багато цінних порад дав Гнатюків приятель чеський украïнiст Франтішек Главачек, польський вчений Станіслав Тадеуш
Грабовський, болгарський вчений, академік Петро Атанасов.
Надходили унікальні матеріали та експонати про Володимира Гнатюка від Лесі – дочки Володимира Гнатюка, онуки вченого – Лялі-Христини, Ірини – дочки Михайла Коцюбинського, Тараса – сина Івана Франка, композиторів Миколи – сина Філарета Колесси, Станіслава Людкевича, Семена та Кирила – синів Василя Стефаника, Платоніди – дружини Гната Хоткевича, Наталії Семанюк – дружини Марка Черемшини, чеха Франтішека Главачека – друга Володимира Гнатюка, Юрія Тобілевича – онука Івана Карпенка-Карого, Тимофія і Нестора – онуків Тимотея Бордуляка, академіка Івана Крип’якевича, письменника Михайла Рудницького, Остапа – сина Миколи Лисенка, Івана Боднара – шваґра Володимира Гнатюка та інших.
Оригінальні документи, фотографії та особисті речі вченого, безцiннi фольклорні збірники 3. Доленги-Ходаковського та Ф. Бодянського передали його родичi зi Львова – вчитель-пенсіонер Iван Боднар та його дочка з
чоловiком – подружжя Смольських (Оксана Іванівна та Григорій Степанович – вiдомий художник). Дуже посприяла створенню музею та виданню книг про Гнатюка його дочка Олександра Піснячевська, яка здавна жила у Франції.
У вересні 1964 року за проектом голови місцевого колгоспу Лева Мацюка розпочалося будівництво приміщення для музею, яке закінчилося у вересні 1967-го року. 31 травня 1969 року було урочисто відкрито музей Володимира Гнатюка.
Експозиція музею Володимира Гнатюка складена на основі зібраних матеріалів та унікальних експонатів, її оформляли київські художники-декоратори Ірина Левитська та Юрій Кисличенко.
У вестибюлі встановлено художньо-меморальну дошку роботи львівського скульптора Б. Романця з барельефом В. Гнатка і викарбуваними словами І. Франка: «В. Гнатюк, феноменально щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорiвняв ні один».
